1.10.2025.

 Дощ не перестає. Ріденький, та зате неспішний. Дуже навіть добре. Нехай йде. Все в користь.

План. Написав план.

 Ранок пішов на пакування посилок. Готово!

 Є ще вільний час.

Виготовив, й розставив ламіновані таблички по грядках в телиці №2, з назвами тих рослин, що там стоять. До тих маленьких пластиколвих бірок, що вже є в ящиках. За ради того, щоб можна було зчитувати найменуваеня з висоти власного зросту. Правда, це сьогодні про лише 9 найменувань. Та добре, що й так. З чогось варто було розпочати.

 Гарно порацював в посилторзі. Нові замовленя підтвердив. За яких сме умов такі вигідні ціни нагадав. Важливі моменти агротехніки оговорив. Оплачені змовленя перніс на папір.

 Не обійшлось без прикростей по вже виконаних замовленнях. Одна пані в довільній формі зробила змовлення, яке я прочитав не вірно. Істерика! «Это все вейгела а я что заказывала?!!!!! Де спрея и глицения????» В Карагднє! Ґдє, гдє. «Текст замовленя». Картинка вейгели. З її назвою. Далі дрібнеьким кеглем, блакитним кольром шрифту йде код посилання на сайт. Й ще далі «ці три куща .». Ото як прочитав. Так й виконав. Вейгели, 3 куща. А не мені читати коди посилань. Я ж не ноутбук. Я людина. Нахіба було писати оту маячню. 3 коди на 3 товари в одну стрічку. Це ж до такого додуматись було потрібно. Так від мене заховати своє замовлення. В кодах. Признав. Так. Я винен. ДОБОЙОБ, що прийняв до виконвання таке рагульне замовлення. Дайте № картки, поверну оплату. Чекаю. Поки що немає. Й як це розуміти? Признала таки свою вину? Ні. Винен то точно, що я. Що порушив власні правила. Пожалівши безгамотну особу.

Одна біда не ходить. Пан замовив 3 сорти смородини по 2 штуки. Так й отримав. На відмінно виконане змовлення. Та рослини, що без листя вже були, обізвав сухими. Що по одній бірці на сорт, та кожен сорт в окремому пакеті по 2 штуки, проїгнорував. Зате претензія, що він бачить 3 рослини «не підписані». Вмикай розум. Чому?!! Бо достатньо однієї бірки на окрему назву. Далі логіка. Що в однгому пакеті, то один сорт. Ні, логіка відмовила. Та не зовсім. Далі його хвора логіка заставилас його написати слідуєче: «Соответствует ли заказанным сортам? Есть сомнения.» Образило. Оттак безпідставно обізвати мене шахраєм… Пишу у відповідь «Вітаю. Пришліть будь ласка ;№ картки. Я поверну кошти. Відправляти назад посилку не потрібно. Якщо щось з того виросте наступного року буде вам мій подарунок.» Прощальний. Бо не хочу з такими  недопокупцями надалі мати справи. Маю право! Й скористався вже ним.

 Далі йдуть подяки від адекватних покупців. Чим й надихаюсь. Свій до свого, по своє. З вами й працюватиму надалі.

 Та сьогодні головним, є поїздка з дому. Спочатку Нова пошта в Турбові. Посилки відправив. Посилку отримав.

Й знов не без прикрих пригод. Навіть не вдарив. Просто чиркнув легенько ріжком картонного ящика по краю заднього фонаря найнятої машини. Скло, яке «намертво приклеєне» до корпусу фонаря легко відірвалося. Впало на землю. Й розбилося на 2 частини. Водій задав питання. Хто ремонтуватиме? Я, чи ти? Звісно не я. Тоді гроші… Дав слово. А потім думаю. Та це ж 100 % лохоторн. Розводняк. Там  зубилом, й млолтком потрібно було попрацювати з пів години, щоб так гарно зняти те шкло. А тут мазнув раз по ньому картонкою… Та слово вже дав. Винен. Друге питання. Чи захочу я скористатися за свого житя ще хоч раз його послугами. Ннннда! Не пре мені сьогодні.

За Турбовом, Вінниця. Віддав 2 замовлення з попутно безкоштовною доставкою. Отриав щирі подяки. Далі черга візитів по медичних закладах. Де вперше. А де вруге за результатом проробленої роботи, по стабілізації мого здоров’я. Дивно. Коли складав план, мені здавлись проміжки часу  між окремими подіями завеликі. «Що я цілу купу часу вілного там робитиму»? Як я помилявся! А кругом не встигав. Перша адреса. Не критичне спізнення. Ну, більше 5ти хвилин десь. Далі більше, вже не встигав,  на більше ніж 15 хвилин. Та в межах виділеного на мене часу. Ще далі взагалі прийшлось дзвонити. Й перносити час мого візиту на крок. Ага! А все рівно хвилин на 15+ запізнився, Та добре, що все добре закінчується. Загальні висновки лікарів словами героя мултфільму з мого дитинства такі: «Пацієнт скоріще живий, ніж мертвий» Ото й славненько! Рано мені ще помирати. Дуже ж хочу сильно простудитись на похоронах Хуйла. Чи я не відьмак? Сказавши, що Підаруссія здохне. Зникне! Як роса на сонці.  Ніби й не було. Й не дочекатися того щасливого часу, щоб пересвідчится в вірності мого пророцтва? Це було б квінтесенцієєю несправедливості. Й дочикаюся! Й здохне!

Як не заїхати в Вінницьку реберню? Звісно заїхав. З діток моїх нікого не було.Ні Вікторії. Ні Віталія. Та команда Реберні прийняла мене як рідного. Бо я тай їм й є! Погодували. В дорогу з собою дали вижкий пвкет з реберцями замороженими. Що за їх стандартами на манал не пасують. А мені, в самий раз будуть. Для порядку запитав, скільки з мене за цей смачний комплексний обід? …Нічого. Дякую. Було дуже смачно. Взагалі то я заклади громадського харчування не жалую. Та ви є окреме приємне виключеня. Все надзвичайно смачно. Немає й близько того смаку гидкої столовки. Домашня кухня. Смак домашіх маминих страв. Це неперевершено! Й порція… А мати потрібно не аби яку силу щоб її подолати. Молоці! Ще раз дякую. Й анекдот в тему. Рандянські часи.  Вночі в квартиру одного чоловіка вдерлося КГБ. Перевернули все вверх дном. Позривали дошки в підлозі. Й. Й нічого не знайшли. Поїхали не вибачившись. Виходить хазяїн вранці на поріг. Віддихується від пережитого. А сусід єхиденько запитує. Що? Були? Щось знайшли? Були… Ні. Не знайшли. Бо й шукати було нічого. А то я накапав. Сусід за словом в кишеню не поліз. Відповідає.  Сусіде, в тебе така гарна велика сім’я. Такі гарні дітки. А он отой риженький. Ой який гарний хлопчик. Так от. Ото я накапав. Це я до чого? Гарна команда підібралась в Вінницікій реберні. Тільки щоб все так для них файно склалось, було потрібно, щоб я вчасно, в долеє визначений для того час, взяв, й накапав… Хто це з них зрозумів, великий молодець.Тому вони й команда. Тому так тут й класно завжди. Які бувають дивні причинно наслідкові зв’язки. Аж на генному рівні. Ви не важаєте? То походіть по різних генделиках Вінниці. А потім в Віницку реберню. Різниця є.

 Далі Турбів. Аптека. Гастроном. Додому.

Вдома фурґалом. Собаці їсти зварити. Сам голодний. Фаст фуд сьогодні. Яєшня по грузинськи. А що? Може бути! Цілий ряд сповіщень, замовлень опрцювати… Новини намагався подивитись. 90% маячні. Клікбейту. Та щось  з тих словесних помиїв націдив. Нам важко. Надзвичайно важко. Та ми сильні. Настільки, що часом навіть самі того не усвідомлюємо. Та все буде добре. Ми  переможемо прокляту Підаруссію. Вже перемагаємо. Лише через великий масштаб подій то не всім бачиться. Та я бачу. Навіть більше. Я й не сумнівався. Навіть ще більше.Я те предрік. Бо ж відьмак трішки. Як інкаше? Може й ще більше? Статистика каже, що всі хто мене колись сильно образив, вже мертві. Самі вбилися… Я тут зовсім ні до чого. Не захотіли далі жити й вбилися… А Підаруссія мене, ой як образила, засмутила несказанно, тим горем, що принесла моєму народові. Україні. Рахуєте до цього моменту безваідмовно діюче правило не спрацює? Подивимось. Статистика, це ж не те, що я там собі хочу, чи не хочу. Статистика, це те, що потім можна лише по ній прочитати. Так, чи не так.

2.10.2025.

Дощу з ранку немає. Та погода скоріще притаманна початку грудня, а не початку жовтня. Брррр.

Нічного, складаю собі плани й на таку погоду. Бо як в свій час сказав поет. Всяка погода є благодать. Мені ж творити свою погоду в межах моєї компетенції.

Попрацював в царині посилторгу. Нові замовлення підтвердив. Все буде добре. Якщо в межах оговорених мною наперід умовах, й правилах. Далі закріплюємо наш з вами успіх актуальними консультаціями. Купити мало рослини. Вони  ще довгі роки мають всіх радувати. Тут мій досвій й стає в нагоді. Хто оплатив своє замовлення, тим самим перемістив його на одни крок. Вже текст замовленя на паері. Ще крок. В черзі на виконвання. Ще крок. Й значна частина оплачених замовлень стоять зкомплектованими на дворі. Непогано. Добре. Є рух. Навіть питання відправляти, чи не відправляти стояло на розгляді. Ні. Негаразди з технічним станом машини заставили зайнятись їх усуненнм. А це час. Везти посилки в Турбів на Нову пошту під вечір, однаково, що й в завтра зранку.  Варто буде запланувати відпраку взвтра до обіду. То навіщо тоді турбуватися сьогодні. З ранку й ще щось можна доробити. Поїде тоді більше замовлень. А це краща математика фінансова самого процесу посилторгу. Що є важлииво. Бо часто густо сам процес зїдає стільки грошей, що тільки на нього й роблю. А це є економічний абсурд.

Голодний. Тому спішу на кухню. Саме просте й доситупне, це овочеве разу з м’ясом курки. Чи індика? Я не знаю що я зараз беру з морозилки. Що таам є ще під рукою? Кабачок, морква, помідори, перець солодкий болгарський, селера черешчата, підкислювачем ягоди чорної смолродини. Олія. Вода. Вісянка. А все. Ну все, то все. Й в такій комплектації вийшло смачно.

 А ще на вечерю зварив собі гарбузяну кашу. Гарбузу й грушки відварив в малій кількості води. Блендерм по них пройшовся. Далі кисляк, вісянка. Ванілін. До чашки розчинниного цикорію така кашка навіть гарно заходить я вам скажу.

Собаці й котам їсти зварив. Остудив. Погодував. Ситі. Задоволені. От в них життя вдалось. Ні про що голова не боолить. В природі як? Як доля тобі дозволила  ситно поїсти раз в 3 – 5 днів, то це вже добре. Є різниця?

 Зовсім не багато, в 2 ящики, розсадив рослинки в контейнери Д5.

В котельні мене мухи дістали. Такі активні. Агресивні. А от це марно! Сиділи б собі по кутках, нічого б й не с талось. А так, дав струмінь аерозолю з балончика дихлофосу, й десь йх агресивність відразу пропала. Літом такого не було, щоб мені вони так надоїдали.

Замовив колекцію цікавих сортів троянд. Одночасно перевірю тим на добропорядність нового для мене постачальника колекціних екземплярів в мою колекцію рослин. Як все зростеться, то матиму звідки гарно збільшити асортимент сортів троянд в власному саду. А з тим й в каталозі. Там є чим поживитися. Звісно, якщо то не віртуальний каталог. Й не беруть з однієї купи. Нажаль й такий «бізнес» зараз процвітає.

А моїми рослинами задоволені. Читав сьогодні, й вислуховував, ще низку подяк. Приємно. Дякую. Хочеться й ще чимось порадувати. Ще більш цікавим.