1.11.2025.

Оттакусіньки! Вже й останній місяць осені на повній швидкості влетів в моє життя. Чи навпаки.

Щось маю придумати «розумне» на сьогодні.

Угу! Багато тут придумаєш. Коли зобов’язання за вже розтрачені гроші на мене тиснуть. Кидаю все, й видоптую по садових доріжках оплачені замовлення. Вечір. А все готово! Ну трішки прибрехав. Майже все. Та я стрався.

 Хіба тільки з перервою на обід. А перенд тим, щоб той обід приготувати собі. Каша. Проста каша. Вісяно, ячмінно, гречано, пшоняна. З цибулькою, морковкою, гарбузом. Кусочком телячогом’яса. От не помню, бекон вкришив, чи зекономив. А хіба то так важливо? Спішу до каші накришити салату. Пекінка, цибулька, морковка, помідори, огірки, солодкий болгарський перець, зелень, часник, гарбуз, яблуко. Сир, яйце варене. Оцет яблучний. Олій не рафінований. А вже йодована сіль, й комбінована спеція мого власного приготування, поверх страви в тарілці. Так мені кораще смакує.

Й десерт. Сушані грушки, сир, яйце варене, зерна чіа, кунжуту, соняха, льону. Крупка кокосова, какао порошок. Кип’яток. Блендер. Де та висівкова булочка з домашнім трав’яним чаєм, щоб все гарно мені смакувало? Ось! Бон апетит! Дійсно смакує.

Звірині їсти приготував. Остудив. Погодував.

Попрацював на ІМС. Інтернет магазин самообслуговуваня. Від мене лише сказати «так». Вказати, «як». Підтвердити оплату. Й дати цінну дружню пораду. Це вже, як бонус від майстра. Такий собі комплімент. Що може важить дорожче й самої покупки. Бо так захтів. Не все ж за гроші. Хочу ще від своєї роботи отримувати задоволення. А за це потрібно щось віддати цінне. Мої знання.

На вечір всі зкомплектовані замовлення вже є запаковані.

От власне й всі «подвиги» за день. Не немає ніяких подвигів. Одна рутина.

2.11.2025.

Заспав? Чи що?

Спішу розпланувати день.

Ще вдогонку до запланованої на сьогодні відправки дороблені декілька замовлень.

 Машина. Погрузка.

 Турбів. Нова пошта, Посилки отримав. Посилки відправив.

 Харчів купив. В тому числі, й мішок моркви на зиму. 12 гривень зам кілограм, це дорого? Маркери білі, темний скотч. Й додому.

№№ ТТНок людям сповістив.

Їсти собі приготував. Овочеве рагу з телячим м’ясом, та беконом.

 Про собаку з котами  не забув. Їм також куховарю.

Відмив насіння бархату амурського, горобини скандинавської. Та розпочав переробляти яблучка плакучої червонолисної декоративної яблуні. Спина не дала більше зробити. Ну ні, то ні. Головне, що в мене, здається, це гарно виходить.

Заліпив «холодним зварюванням» дірку в теплоакумуляторі водяного опаленя. Долив води.

Сьогодні гріюсь сам, й грію воду в бойлері від піролізного водогрійного котла. Досить розтранжирювати електрику.

 Щось сьогодні на диво скромно з новими замовленнями. «Аж», 2. Й це все? Жартуєте? Та я сьогодні проїздив куди більше, ніж прийшло. Як то кажуть, буває, се ля ві, а буває, се ля вас.

3.11.2025.

 З ранку живу без електрики в мережі.

Ну й що? Не потрібно робити план? Потрібно. Тож день свій робочий розпланував.

 Обхід ранішній зробив. Обдивився своїми очима, про те, що обдумував.

 Посадити айстру вересковидну десь під не дуже її притіняючим деревом. Й чому?  Щоб одночасно доглядати за деревом, й за нею.  Так й зробив. Хоча ідея була, поділити той маточник на дрібязкові поділки й розсадити відразу в контейнери Д5. Ні. Не так сталось, як гадалось. Пані так хотілось заробити на мені, що дещо приукрасила ситуацію. Масових придаточних корінців не було.

Розсаджувати в контейнери 0.5л сіянці сосон гірських й ялини Кейбаб. З осмокотом 18.місячним. Розсадив. Сосну гірску Мугус.

Ялину колючу Кейбаб.

 Та сосну гірську Пуміліо. Й власне все. На це день й пішов.

 О все що далі заплановане, так в моїх планах й залишилось.

Носити в сховище на зиму те, що в контейнерах не перезимує. Ні.

Котельня. Тепло для бойлера ГВЗ. Та для теплоакумулятора хати. +. От котельня працювала. Тепло. Кругом тепло.

 Зайнятись насінням.Ні.

Фото в каталог. Ні.

Посилторг. Посилторг, то св’яте. Ним займався. По всіх нових замовленнях відпрацював. Й хто заплатив, того текст замовлення вже на папері. Очікує на свою чергу до виконання.

Нажаль сьогодні так склались обставини, що лише одне замовлення, раніше оплачене, поїхало попутно.

Зварив собаці й котам їх куліш вівсяно ячмінний на курячих лапках. Й все. Не стало електрики. Війна. Ми живемо під час війни.

 Фонарика на лоба, й бігаю по морозилках, компленктую собі  оівочі з м’ясом тушковані приготувати до вечері. В велику глибоку пательню налив небагато олії не рафінованої. Добавив води з чайника. Щоб страва не жарилась, а тушкувалась.

 Й вже лежать, й розмерзаються в тій пательні, по проції літніх помідорів, кабачків, баклажанів, перцю солодкого болгарського, зелені молодого хрону, солодкої вареної кукурдзи. Окремо очікують  по порції м’яса телячого, та бекон. Все що свіже, маю включити в цей рецепт, почну кришити, терти, коли з’явиться електрика.

 Дивно. Сьогодні ввечері електрика пропадала зовсім не на довго. Може на пів години. Тож спішу приготувати собі поїсти. Ще на грядці нарвав зелені селери та фенхелю. Помив, покришив туди ж. А от дещо з свіжих овочів покришити забув.   Збило мене з толку те короткочасне відключення електроенергії. Нічого. Й так вийшло навіть дуже смачно.